Перша світова війна[ред. | ред. код]

До початку Першої світової війни, самохідні броньовані військові машини вже не були новинкою. З'явившись на початку 1900-х років, бронеавтомобілі вже встигли отримати поширення, хоч і обмежене, в арміях Великої Британії, Франції та Німеччини. Але бронеавтомобілі того часу, будувалися на базі комерційних автомобілів, мали вкрай низьку прохідність і були практично не здатні до пересування поза дорогами. В умовах переритої окопами і артилерійським вогнем фронтової смуги позиційної війни, до якої перейшов Західний фронтнезабаром після початку війни, бронеавтомобілям рідко випадала можливість вступити у бій, що визначило їх суто другорядну роль на тому фронті^[1].

Заключний тест гусениці, 21 лютого 1916, перед масовим замовленням танка Schneider CA1^[en] 25-го.

Разом з тим, перший рік війни виразно продемонстрував кризу традиційних тактик наступу в умовах позиційної війни. Навіть тривала артилерійська підготовка виявлялася не в змозі завдати противнику важкі втрати і придушити його вогневі точки, а тим більше — вибити його з займаних позицій, і піхоті доводилося вести наступ на укріплені ворожі позиції, несучи величезні втрати, насамперед від кулеметного вогню. Успіхи ж, які досягалися таким чином були невеликі і до 1915 року стало очевидно, що досягти стратегічного прориву колишніми засобами у таких умовах неможливо.

Танк Mk I у кулеметному варіанті. 1916 рік

Проекти бойових машин на гусеничному ходу висувалися ще до початку війни у різних країнах, але піонером у створенні танків стала Велика Британія. Ще з 1914 року багатьма британськими інженерами і військовими висувалися різні проекти бойових машин, зокрема, використовували тракторне шасі, проте вони зустрічали великий опір з боку військового міністерства^[2]. Подолати його вдалося лише до 1915 року, коли під керівництвом Е. Суінтона були створені і випробувані неозброєні прототипи броньованих бойових машин на тракторному шасі. Хоча випробування пройшли успішно, військові вимагали від майбутньої машини високої прохідності, зокрема, здатності долати широкі рови і значні вертикальні перешкоди, яку тракторне шасі не забезпечувало. Для вирішення цієї проблеми, гусеничну стрічку пустили навколо корпусу, що збільшувало як довжину опорної поверхні, так і висоту зачеплення^[2].

Перший прототип нової бойової машини було закінчено у січні 1916 року і за результатами проведених у лютому того ж року випробувань, отримав високі оцінки ряду військових, в тому числі командуючого британськими експедиційними силами у Франції. Вже незабаром, військовим міністерством було розміщено замовлення на виробництво першої партії зі 100 танків^[2]. Для збереження секретності, нові машини вироблялися і транспортувалися під виглядом «резервуарів для води» (англ. tank) і згодом ця назва стала загальноприйнятою, поширившись у багато мов^[2]. Згідно з британською системою позначення озброєнь, машини отримали позначення «Танк, Модель 1» (англ. Tank, Mark I або Mk.I).

Перший танк представляв собою 28-тонну гусеничну машину з протикульовим бронюванням товщиною від 5 до 12 мм, які випускали у двох варіантах і розрізнялися озброєнням — кулеметним або гарматним, тому позначалися, відповідно, як «Самка» (англ. Female) і «Самець» (англ. Male). Карбюраторний двигун потужністю 105 к. с, взятий від цивільного трактора, забезпечував танку максимальну швидкість всього у 6,4 км/год. Конструкція перших танків відрізнялася крайньою недосконалістю. Умови роботи екіпажу всередині танка були на межі можливостей людського організму, частими були нещасні випадки, іноді зі смертельними наслідками. Конструкція танків також відрізнялася дуже низькою надійністю, а прохідність, незважаючи на увагу, яку приділили їй при проектуванні танка, виявилася невелика через низьку питому потужність машини і прорахунків проектувальників^[2]

Але незважаючи на все це, при першому застосовані 15 вересня 1916 року в ході битви на Соммі, танки, хоч і повною мірою проявивши в тому епізоді свої недоліки, зуміли домогтися значних успіхів, порівняно з наступом традиційними методами. Вони були практично невразливі для стрілецької зброї, танки мали дуже сильний психологічний вплив на німецьку піхоту^[2]. Для застосування танків в битві на Соммі була створена Важка секція Кулеметного корпусу, в 1917 р. перейменована на Танковий корпус.

Танк Mark V

За підсумками перших боїв, конструкція танка була доопрацьована з урахуванням виявлених недоліків та у виробництво були запущені вдосконалені його модифікації — спочатку мало серійні Mk.II і Mk.III, потім — істотно більш досконалі Mk.IV, випущені в кількості 1015 одиниць^[2]. У війська Mk.IV надійшли у травні 1917, а в бій їм довелося вперше вступити у червні того ж року. Незважаючи на внесені удосконалення, конструкція танків, як і раніше, мала безліч недоліків, які зростали через прорахунки командування і малий досвід у застосуванні нового виду озброєнь, і застосування їх аж ніяк не завжди було успішним{{r|федос|p=21. У грудні 1917 року почалося виробництво чергової моделі танка — Mk.V, знову значно переробленої порівняно зі своїми попередниками, особливо в області моторно-трансмісійної установки. Всього до кінця війни було виготовлено 1057 таких танків в декількох варіантах.^[2]

У міру вдосконалення конструкції танків і зростання досвіду їх бойового застосування, а також по мірі зростання їх кількості у військах, танки почали використовуватися все більш успішно. Незважаючи на те, що невдачі танків навесні — влітку 1917 року дещо підірвали авторитет нового виду озброєнь в очах британського командування, дуже успішне застосування танків в битві при Камбре в листопаді 1917 року, де танки були вперше застосовані в значних масах — понад 400 одиниць, в ході ретельно підготовленого і організованого наступу, навіть незважаючи на загальну невдачу операції, переконало командування у корисності танків^[2]. У 1918 році танки застосовувалися в безлічі операцій і часто досягали значних успіхів. Тривало і вдосконалення конструкції танків, з'явилися моделі які так і не пішли в серійне виробництво Mk.VI і Mk.VII. Останніми моделями в лінійці британських важких танків стали розроблений у співпраці з США Mk.VIII, вироблені у кількості 107 одиниць і випущені у кількості 36 примірників Mk.IX, створений для ролі танка постачання або бронетранспортера, але жоден з них не встиг потрапити у війська до кінця війни^[2].